Дітей від себе важливо відпускати. Їх народжувати, доглядати, оберігати, – це тільки частина. дітей від себе ще важливо відпускати.
Я думала, що буде йому 16, тоді і відпущу. Але так не буває, процес відпускання – він поступовий і починається набагато раніше.
коли він робить перші кроки, коли йде в перший клас. Або коли, наприклад, йому неповних 8 і він їде на канікули в табір. сідає в автобус і їде.
І якщо з цього моменту не втікати від своїх переживань, не заповнювати час, який звільнився, роботою, не контролювати дитину частими дзвінками, не заспокоювати себе словами “відпочине від нас, а ми від нього”, не знецінювати типу “чого переживати, все одно скоро повернеться”, то можна відчути, що в цьому відрізку життя багато і пустоти… і одинокості, і тривоги, і болю.
Це завжди суміш непростих переживань, на кожному такому етапі відокремлення.
І важливо з цими переживаннями зустрічатися, їх проживати. Важливо помічати, що діти змінюються, дорослішають, міняються їхні потреби. вони поступово, крок за кроком, від нас віддаляються, – важливо це розуміти і підтримувати їх в цьому процесі.
Завжди є спокуса “тримати” біля себе. думати, що син малий ще, що не час, що світ небезпечний, що одного не відпущу, бо не справиться, не зможе, не захистить себе, що такий незібраний, такий хворобливий… Вигідно так думати, бо тоді можна ще довго підтримувати ілюзію своєї материнської необхідності, важливості. ілюзію своєї реалізації в житті. Ілюзію своєї молодості. Багато яких ілюзій можна підтримувати.
…Непросто помічати дорослішання своїх дітей.
Непросто знаходити в собі силу їх відпускати.
Непросто, але дуже важливо.
Дітям тоді живеться легко.
