За статистикою, 90% матерів постійно відчувають почуття провини. Здебільшого через те, що вважають, ніби виконують свої обов’язки недостатньо добре. І найсумніше, що вони бояться говорити про це. А мама двох дітей, блогер Селеста Івонн (Celeste Yvonne) — ні. Вона написала відвертого листа своєму чоловікові з проханням про допомогу, в якому детально і привселюдно заявила про те, про що багато хто не наважується сказати навіть своїм близьким.
Ми опублікували текст цього листа і пропонуємо читачам дізнатися, чому він не залишає байдужими сучасних жінок і сучасні сім’ї. Наскільки такі речі актуальні для вас?
“Любий чоловіку!
Мені. Потрібно. Більше допомоги.
Минула ніч була важкою для тебе. Я попросила доглянути за дитиною, щоб у мене була можливість раніше лягти спати. Дитина плакала. Точніше, кричала. Я чула все зверху і, стискаючись від цього звуку, ставила собі питання, чи повинна я спуститися і допомогти тобі або просто закрити двері та поспати. Я вибрала останнє.
20 хвилин потому ти зайшов в нашу кімнату з дитиною, яка все ще відчайдушно плакала. Поклав її в колиску та обережно посунув на кілька дюймів ближче до моєї сторони ліжка, ясно даючи зрозуміти, що вже закінчив доглядати за нею.
В той момент я хотіла накричати на тебе і навіть почати епічну сварку. Я дивилася за дітьми увесь бісів день. І була готова прокидатися посеред ночі, щоб погодувати малюка, стільки раз, скільки буде потрібно. Найелементарніше, що ти міг би зробити, — це просто доглянути за ним пару годин ввечері, щоб я могла спробувати заснути. Всього кілька годин дорогоцінного сну. Я занадто багато прошу?
Ми обидва бачили, як наші батьки виконували типові ролі матері й батька. Весь вантаж турботи про дітей був на плечах наших мам, в той час, як тата були відносно вільні. Вони були відмінними батьками, але від них не вимагалося витрачати багато часу на зміну пелюшок, годування і догляд за дітьми. Наші матері були супержінками, які підтримували сімейне вогнище. Готування, прибирання і виховання дітей. Будь-яка допомога від батьків віталася, але її не чекали.
Я бачу, як ми з кожним днем все більше занурюємося в сімейну рутину. Мій обов’язок — годувати сім’ю, утримувати будинок в чистоті й піклуватися про дітей, навіть коли я знову вийду на роботу. Здебільшого я звинувачую в цьому себе. Адже я сама створила ілюзію того, що можу з усім цим впоратися. І, по правді кажучи, я б хотіла.
Ще я бачу, що і мої подруги, і інші мами справляються з усім, причому на відмінно. Я знаю, що і ти помічаєш. І якщо вони здатні, якщо і наші мами робили все це так добре заради нас, чому я не можу? Я не знаю.
Може бути, наші друзі грають на публіку і при цьому потай воюють. Може бути, наші мами роками страждали мовчки, а тепер, 30 років потому, просто не пам’ятають, наскільки було важко. Або, може бути, — і це те, за що я картаю себе щодня, — я просто не годжуся для такої ролі. І як би я ні здригалася від однієї лише думки про це, я хочу сказати: мені потрібно більше твоєї допомоги.
В якомусь сенсі я відчуваю себе невдахою вже через те, що прошу. Адже ти допомагаєш. Ти чудовий батько і відмінно справляєшся з дітьми. І, більш того, мені повинно бути легше від цього, чи не так? Але я людина, у мене є всього 5 годин сну, і я страшенно втомилася. Ти потрібен мені.
Вранці мені необхідно, щоб ти доглянув за старшою дитиною, щоб я могла подбати про молодшого, приготувати всім обіди та випити чашку кави. І ні, доглянути не означає залишити її перед телевізором. Це означає переконатися, що вона сходила на горщик, нагодувати її сніданком, дізнатися, чи не хоче вона води, та зібрати сумку для школи.
Вночі мені потрібна одна година, щоб розслабитися в ліжку, знаючи, що наша дитина спить у своїй кімнаті, а за малюком приглядаєш ти. Я знаю, що важко слухати плач малюка. Просто повір мені, я знаю. Але якщо я можу доглядати за дитиною і заспокоювати її весь день, то ти впораєшся з цим протягом 1-2 годин вночі. Будь ласка. Ти потрібен мені.
У вихідні мені потрібно більше перерв, часу, коли я можу вийти з дому одна і відчути себе людиною. Навіть просто пройтися по вулиці або зайти в магазин. І іноді, коли здається, що все під контролем, мені все одно потрібна твоя підтримка. Щоб ти запропонував мені піти прилягти, поки діти сплять. Або почав прибирати посуд без моїх прохань. Ти потрібен мені.
Нарешті, я хочу чути, що ти вдячний за все, що я роблю. Я хочу знати, що ти помітив, що я все випрала, що на столі смачна вечеря. Я хочу знати, що ти цінуєш те, що я постійно годую грудьми й зціджую молоко, коли я на роботі, в той час як мені було б простіше обійтися готовими сумішами. Я сподіваюся, що ти помічаєш, що я ніколи не прошу тебе залишитися вдома, якщо в тебе є корпоративні чи спортивні заходи. Як годиться мамі, я завжди буду вдома в повній готовності піклуватися про дітей, поки тебе немає поруч, що, власне, я і роблю.
Я знаю, що все відбувається не так, як це було у наших батьків. Я б дуже хотіла впоратися з усім, причому таким чином, щоб з боку це виглядало б легко. І мені не потрібна похвала за те, що я роблю ті речі, яких і так від мене чекають, як від мами. Але я підіймаю білий прапор і визнаю, що я всього лише людина. Я кажу тобі про те, як сильно ти мені потрібен і, якщо я буду продовжувати в тому ж дусі, я просто зламаюсь. А це зашкодить тобі, дітям і нашій родині.
Тому що, нумо дивімось правді в очі: я тобі теж потрібна “.
Тисячі користувачів соцмереж поділилися цим листом на своїх сторінках. Він викликав безліч коментарів. Деякі жінки дякували своїм чоловікам за те, що їм не доводиться просити про допомогу і вони завжди отримують підтримку. Однак багато дякували саме автора за те, що вона озвучила ті думки, в яких мами боялися зізнатися.
А як ви ставитеся до прочитаного? Чи є у вашому житті або в житті ваших знайомих такі ситуації? Можливо, ви вважаєте, що впоратися з ними легко і вони не варті того, щоб писати відверті листи про наболіле? А може, це дійсно справжня проблема сучасних сімей, яка заслуговує на більшу увагу?
