У нас вдома палає молодістю і пашить щастям юний атомний реактор, на ім’я Ернест. Він наш син, а крім того винищувач памперсів, найгучніша сова нашого будинку, розбивач жіночих сердець і двох моїх чашок. А ще улибастік, пташенятко, сонечко, Гантелькін і т.д.
Але мова зараз не про цей згусток радості, а про мене. Здається, я йому мати. Мені 41, я одружений, добрий, запальний, курю-випиваю, ледачий, люблю любити й ненавиджу злитися. Згоден, для класичної молодої матері дивний набір. Але ж я йому ще й батько. Та й природна мати у нього є. Її ми з Ернестіком вибирали довго і прискіпливо. Коротше, я заплутався.
Симптоми мого материнства почалися давно. Як тільки ми з дружиною дізналися, що вона вагітна. Я заплакав крокодилячими сльозами, дружина стрималася. Далі — гірше. У нас був токсикоз. Саме у нас. Причому у мене іноді крутіший і нудотніший, ніж у дружини. Я лише один раз прогуляв візит до нашого спільного гінеколога.
Поки дружина лежала у мене під боком і клацала пультом телевізора, я обшукував мамські сайти й форуми. А як тільки знаходив щось цікаве, пхав дружину ліктем і захоплено читав й переказував прочитане. Іноді дружина невдоволено хмурилася на те, що я відриваю її від телевізора. Але все ж намагалася бути делікатною — я був плаксивий.
Як і дружині, мені теж іноді хотілося чогось такого. Я навчився жити тижнями. Лікарі стали приймати мене за свого та обговорювали стратегію ведення вагітності, прислухаючись до моїх аргументів і відсилання до першоджерел. Всі вагітні в чергах зустрічали мене, як рідного, і могли поділитися, чим завгодно.
Потім до нас вийшов Ернестік. Хто обіймався на радощах з акушеркою? Я. А хто через кілька днів пішов обмивати цю подію і гульбанити з друзями? Правильно, дружина. Я тим часом заколисував дитинча і мив йому попку.
Кульмінація мого материнства настала вчора. Ернестік прогулював мене в парку. Я намагався вести його коляску рівно, а він, за звичкою, пішов волочився за кожною гарненькою малявкою.
Тяга до жінок і піску завела нас на дитячо-материнський майданчик. У такі мамашкінскі розсадники я зазвичай входжу, як ніж у масло. Через кілька хвилин спілкування всілякі матері притікають до нас з усіх закутків майданчика. Тому, що ми з Ернестіком мовчати не можемо й обов’язково розв’язуємо цікаву і пізнавальну дискусію на культові, для даних місць, теми.
Читайте також: 10 речей, які я дізнався, коли вперше став татом
Так ось, вчора ми, як водиться, прибули на черговий майданчик. Привітались зі знайомими мамашками, позагравали до заготівок майбутніх фатальних красунь і присіли на лавочку, перекусити. І тут до нас підсіла якась невідома мамашка. Вийняла здоровенну цицю і стала тикати нею у своє дитя. Від такої природної простоти щелепа підвисла навіть у досвідченого в жіночих бюста Ернестіка. Не кажучи вже про мене.
У менш урожайний на циці рік я б міг подумати що погане. Загалом, щоб з одного боку позначити, що поруч все-таки чоловік і такі одкровення перед незнайомою людиною дещо зайві, а з іншого — щоб якось згладити незручну ситуацію, я якомога більше басовитим голосом запитав: «наїдається чи догодовуєте?»
І що ви думаєте? Цей безсоромний цицястий молокозавод не тільки не зніяковів, але і розвернувшись до мене у фронт почав докладно пояснювати щодо жирності свого чортова молока та особливостей їх годування. При цьому я точно відчув — вона бачить в мені колегу …
Загалом, я заплутався, хто я насправді — батькомати або мамотат.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
