Буває так, що мама впадає у відчай, бо вона теж не залізна. Зазвичай до цього призводить ланцюжок різноманітних подій…
Наприклад, зранку хтось маленький дуже довго сидів у ванній, а потім навідріз відмовився одягати сукню, бо хотів неодмінно вчорашню, вже випрану і тому мокру. Потім, коли ця драма все-таки була подолана, ця ж маленька дівчинка довго копирсалася в тарілці з яєчнею і під кінець сніданку кинула шматок хліба з маслом на підлогу.
Потім мамі зателефонував кур’єр і в досить зухвалій формі повідомив, що він сьогодні не приїде, а приїде завтра, тому що вас у нього багато, а він один. І хоча мама відразу ж зателефонувала в фірму і трохи відвела душу, осад залишився. (Краще б, звичайно, залишилися продукти, які він не привіз).
Після цього з’ясувалися відразу дві речі: по-перше, курка, куплена вчора і призначена для сьогоднішнього обіду, пахне так, що нею навряд чи спокусяться навіть бродячі собаки, а по-друге, на роботі все полетіло до біса і треба негайно з цим щось робити.
Мама готує обід з повітря, вирішуючи робочі запитання і розважаючи дитину, а тут якраз підходить час бігти до школи за старшою дитиною, але молодшу це мало турбує, тому що вона хоче гратися, а потім, коли все-таки погоджується йти, з’ясовується, що їй треба на горщик, і сидіти на ньому мусить ніяк не менше як півгодини, і неодмінно в оточенні всіх своїх улюблених двадцяти іграшок. Нарешті, коли вся обов’язкова церемонія дотримана (попити на дорогу, ці рукавиці не хочу! дідько, куди поділися штани! здається, я забула гаманець), всі біжать за старшою, гуляють, купують продукти, приходять назад, мама обводить стомленим поглядом квартиру і розуміє, що тут легше все знести і відбудувати заново, ніж розгрібати.
Діти сідають обідати за маленький стіл і тим часом сваряться — тому, що обом дуже потрібна одна і та ж ложка. Мама намагається всіх заспокоїти, але у кожної — своя правда. Нарешті всі їдять і настає тимчасове затишшя. Молодша абияк з’їдає суп, береться за пюре, але видно, що їсти вона не хоче, не стільки їсть, скільки розмащує його по тарілці й навіть по столі, і дуже тим тішиться.
І тут мама виходить з берегів…
Спочатку вона сварить молодшу. Потім кричить, що всі свині та що вона живе у свинарнику. Що вона тільки те й робить, що прибирає і готує. Що не можна так ставитися до їжі та до чужої праці. Що їй все це набридло і вона сама вже не знає чого хоче. Тим часом вона штовхає іграшки, розкидані на підлозі, розштовхує книги та одяг з канапи, а потім лягає на підлогу і лежить в позі морської зірки — мовляв, робіть що хочете.
За маленьким столом тихо. Молодша схлипує. Старша відкладає свою виделку і співчутливо дивиться на маму. Потім бере виделку молодшої, тої, яка не давала їй улюблену ложку, вічно все за нею повторює і взагалі не дає спокійно жити… і лагідно говорить їй:
– А давай ми зараз поїмо, а потім намалюємо все, що ми з’їли? Хліб, картоплю, чай?
Молодша дивиться на неї великими заплаканими очима і киває. Сльози висихають. Вона підсувається і притискається до сестри, і старша посміхається їй:
– Давай це буде зоопарк, а твій рот — клітка? Заганяємо тигра в клітку! А тепер приїхав слон — запускайте його додому! А ось мавпочки — хутчіше їх теж на місце!
Мама лежить поруч, і тепер уже вона схлипує, і не може зупинитися. Вона сідає на підлозі біля дітей і щосили притискає їх до себе, а старша дивиться на неї таким же поблажливим і нескінченно люблячим поглядом, як на молодшу, гладить її вільною рукою волосся і повторює:
– Ти найкраща мама, ти найкраща мама…
