«Всі проблеми родом із дитинства» – ця фраза давно перетворилася на кліше. Однак мало які батьки замислюються про те, що труднощі своїй дитині створюють вони самі: турботливі татусі й люблячі матері раз у раз вимовляють «невинні» фрази, які мають далекосяжні наслідки. Мене звуть Наталя Барабаш, я педагог-психолог, що практикує – ось уже майже 20 років я працюю з дітьми і їхніми батьками та встигла зібрати свою «колекцію» подібних отруйних установок.
Ми сьогодні хочемо перерахувати деякі шаблони, які варто було б назавжди виключити зі спілкування зі своїми дітьми. Це ті самі фрази, які вимовляються нами на автоматі та формують у дорослих вже людей поведінкові стереотипи, що заважають їм стати щасливими.
«Ти ж мій бегемотик!»
Замість бегемотика може бути пампух, колобок, булочка тощо. Вимовляється зазвичай із розчуленням, а тому вважається, що «це кажуть люблячи» і шкоди ніякої бути не може.
Постійне підкреслення фізіологічних особливостей малюка фіксує його свідомість на цих рисах – ми штучно створюємо «точку фокусу», позбутися якої буде непросто. У що виллється фіксація на повноті / худорлявості – невідомо. Це може бути як ожиріння / булімія / анорексія, так і фанатична любов до спорту. Але, незалежно від цього, людина завжди буде пам’ятати про те, що батьки все життя називали її колобком, і навряд чи це будуть приємні спогади.
«Ти ж дівчинка / хлопчик»
Мова не про гендерне самовизначення, а про те, що до такого звернення, як правило,
додають неодмінне «доповнення»: «Сядь красиво – ти ж дівчинка!», «Не розпускай нюні – ти ж хлопчик!» тощо. Але подумайте, чи так уже необхідна ця прив’язка поведінки до статі дитини?
Адже виходить, що, якщо тобі подобається сидіти, задерши ноги на спинку стільця, то ти вже ніби й не дівчинка взагалі? А якщо тобі боляче так, що сльози самі течуть, – ти вже не хлопчик? Подібні невідповідності між самосприйняттям і батьківською установкою викликають внутрішній конфлікт. І, як наслідок, ми отримуємо дорослого, який або щосили намагається «бути відповідним», або бунтує та епатує оточення навмисним підкресленням своєї гендерної незалежності.
«Ой, ну це ж хлопчик / дівчинка»
Система подвійних стандартів у вихованні стосується не тільки обмежень, але і припущень. Так, хлопчикам часто прощається грубість, неакуратність і хуліганство, в той час, як дівчаткам всі повинні поступатися, а також їм дозволяється скаржитися на інших і вередувати. І знову прив’язка «поведінка – статева приналежність».
Стаючи дорослими, діти не втрачають сформованих раніше стереотипів, а лише злегка їх змінюють. І хлопець, якому в дитинстві дозволялося в нападі люті зламати іграшку, тому що «він же хлопчик», вважає, що він може в гніві вдарити людину, оскільки «він же чоловік». А дівчинка, яка в дитинстві домагалася свого сльозами та криками, понесе цю тактику і в доросле життя – навіщо відмовлятися від того, що працює?
«Будеш погано вчитися – підеш туалети мити»
Повідомляючи дитині про користь освіти такими словами, ми підміняємо пріоритети,
акцентуючи увагу не на саморозвитку, а на отриманні хороших оцінок, – відчуйте різницю.
Крім прагнення у будь-який спосіб заробити хорошу оцінку в школі, сформований стереотип впливає і на все подальше життя людини, роблячи її занадто залежною від чужих суджень, що оцінюють. В результаті великий ризик отримати дорослого, який не має своєї думки щодо власного життя, смаків та інтересів.
«За що ти його вдарив?»
Або інший варіант: «За що він вдарив тебе?» Розібратися в дитячому конфлікті (а точніше, допомогти дітям це зробити), ясна річ, дуже важливо. Але саме таке формулювання питання має на увазі, що фізичне насильство може бути заслуженим.
Тобто назви мені причину конфлікту, а я вирішу, було за що або не було. І покарання для забіяки, відповідно, буде тільки в другому випадку, тому що якщо заслужено когось вдарили, то з якого дива карати? Молодець, виходить, той, хто вдарив.
Стереотип стосовно того, що насильство можна спровокувати, ростить з дитини жертву або агресора. Перше другого, до речі, не виключає: бувши жертвою в одних стосунках, людина може відігравати роль агресора в інших. Обидві ролі однаково токсичні для неї самої та для людей, що її оточують.
«Але ти розумний»
Будь-яка похвала, що починається з «але», – вельми небезпечна штука. Так, ви повідомляєте малюку про його сильні сторони, але одночасно з цим підкреслюєте те,
чого у нього немає, і (зізнайтеся) ви не особливо вірите, що коли-небудь буде.
Дорослу людину, яку в дитинстві батьки підтримували через «але», легко впізнати по болючому випинанню тієї самої риси. Грамотії, що виправляють всіх і кожного, красуні,
для яких зморшка страшніша за самотність, здоровані, чия доказова база в суперечці будується на фразі «я будь-кому з вас можу наваляти», і багато інших. Ці люди часто викликають роздратування своєю надмірною самовпевненістю, але насправді вони всього лише ховають за нею те, в чому так і залишилися аутсайдерами – на думку їхніх батьків.
«Для дівчинки головне – вдало вийти заміж»
Тут майже та ж історія, що і з «але», тільки ще гірша. Адже позитивний фокус переноситься не на іншу рису особистості, а на іншу людину. При цьому сама дівчинка особливої цінності, як окрема одиниця, не являє собою, їй нема потреби розвивати в собі ті здібності, які не знадобляться для приваблення й утримання «правильного» чоловіка.
Формуючи у дівчинки подібні цінності, ми ростимо з неї жінку, яка пов’язуватиме свою успішність виключно із заміжжям. Так, швидше за все, чоловік у неї буде саме таким, яким ви уявляєте собі «успішного» чоловіка. Але зі страху втратити знайдений скарб ця жінка буде терпіти від нього навіть те, чого прощати не можна. Ви впевнені, що саме цього хочете для своєї дочки?
«З пацаном головне – суворість»
Ну, по-перше, діти будь-якої статі потребують і любові, і ласки, і розуміння. Тільки в ситуації абсолютного прийняття дитина може розвиватися спокійно, без тривоги. А по-друге, багато батьків у прагненні забезпечити синові досить «чоловіче» виховання не помічають, як жорсткість перетворюється на жорстокість.
Зрозуміло, таке ставлення впливає на характер. Грубість і нечутливість з боку найближчих, повторюючись день у день, стають нормою життя. І коли малюк, що отримав таке виховання, виростає, йому просто нема звідки взяти ніжність і ласку для своїх близьких – він не вміє виявляти подібні емоції. Можна назвати це загартованим характером. Але більше схоже на інвалідність – ампутацію здорових емоцій.
Узагальнимо…
Неможливо перелічити всі батьківські установки, що руйнують психіку дитини – ми почали цей список, а продовжити його варто вам самостійно. Як бачите, в більшості випадків негативний ефект від тієї чи іншої токсичної фрази прорахувати нескладно – знадобиться лише здатність мислити логічно і бажання виростити свою дитину здоровою і щасливою.
Підказка: почніть із тих фраз, які перекочували в ваш виховний арсенал від ваших батьків. Проаналізуйте, який сенс вони мають насправді, і чи здатна правильно зрозуміти цей сенс маленька дитина. Згадайте, як ви почували себе, коли чули ці слова в дитинстві. І прийміть рішення, чи залишати їх і далі в ваших із дітьми стосунках.
Розкажіть у коментарях, від яких мовних шаблонів ви вирішили позбутися в першу чергу, а які визнали безпечними або корисними. Можливо, ви вже давно ведете боротьбу зі стереотипами у вихованні – тоді нам цікаво почути про ваш досвід. Чи легко ви з цим впоралися?
