Чи замислювалися ви про те, чому наші діти не хочуть проводити з нами час? Можливо тому, що колись, коли вони були маленькими, ми не знаходили час них?
Дитинство – це найбільш ніжна і вразлива частина життя. І якщо ми ставимо на перше місце щоденні клопоти замість потреб нашої дитини, то хіба маємо право потім вимагати, щоб діти приділяли нам час? Народити дитину і забезпечити її – це не означає виховати. Дати їй необхідні матеріальні речі або повчати словами – це не означає виховати. Діти не мають потреби у вихованні. Вони потребують любові.
Чи часто ви чуєте це запитання, як я? Мої діти хочуть полежати зі мною щовечора, тому що вони люблять проводити час з мамою. Чому? Дозвольте мені зараз розповісти.
Вашим дітям 10, 7 з половиною, 6 чи 4 роки? Знаєте, мій семирічний син просить мене щовечора, коли я приходжу додому з роботи заколихати його?
«Матусю, ти полежиш зі мною?»
І мені сумно думати про те, що більшість вечорів я зазвичай відповідала:
«Тільки декілька хвилин, мій хороший. Мені потрібно переконатися, що твої брати та сестри вже заснули. Мені потрібно прибрати на кухні. Мені потрібно попрацювати над моїми записами по роботі. Тато і я збираємося повечеряти, тощо».
Незалежно від наявних причин, всі ми говоримо одне і теж:
«Тільки декілька хвилин. Є інші, більш важливі справи, ніж ти».
Знаю, що ви скажете: ми не можемо лежати з ними весь вечір, бо «Даси палець – усю руку відкусить». Ми думаємо, що полежимо всього 5 хвилин, вони захочуть 20, полежимо 20, то діти попросять 40.
Але … Знаєте що? Кілька років тому назад, близький друг нашої сім’ї помер уві сні. Через тиждень в іншому місті семирічний хлопчик несподівано помер, граючи у дворі. Мені дуже важко думати про це, говорити, а тим більш писати.
Саме тому, тепер, коли мій син просить: «Мамо, полеж зі мною» – це найкраще, що може бути. Я можу почути те, чого 7-річні діти більше не розповідають своїм мамам.
- «… сьогодні сказав мені, що я був милим. Яке жахіття! Правда, Мамо? »
- «Сьогодні у нас була контрольна з математики і я отримав найвищий бал!!! От бачиш, я займався і я це зробив!
- «Я сумую за нашою собакою. Як думаєш, ми можемо взяти іншу?»
- «Мам, пам’ятаєш, ти говорила мені, що під час реслінгу, мені варто допомагати молодшому братові, коли він відстає. Я допоміг. Я біг відразу за ним, як мені говорив тато. Я навіть сказав йому, що він може зробити це. Він сказав, що у нього від бігу болить живіт і я сказав, якщо він хоче, то може бігти повільніше, і я буду бігти разом з ним, навіть не дивлячись на те, що бігти повільно ДІЙСНО нудно, мама!»
Ви зможете все це почути, коли відкладете клопоти й турботи… Це все відбувається, коли ми забуваємо про всі речі, які ми повинні або хотіли зробити.
Читайте також: Мудрість бабусі: «Ніколи не карайте своїх дітей за витівки»
Моя бабуся дала мені цінну пораду:
«Насолоджуйтеся дітьми, поки вони цього потребують.»
Вона також сказала, що не знає, навіщо люди народжують дітей, якщо вони зовсім не хочуть проводити з ними час. вона попросила мене ростити своїх дітей, як це робила вона зі мною.
Мої батьки та батьки мого чоловіка нагадують нам весь час, що одного разу наші діти не захочуть проводити так багато часу з нами. Ця думка розбиває моє серце!
Цей день, на щастя, настане не сьогодні. А сьогодні я полежу із моїм малюком, якщо він попросить мене про це. І разом, з 4-ма своїми іншими дітьми, ми заведемо веселу пісню і прочитаємо казку.
Якщо додати всього 10 хвилин до кожного нашого вечора, коли наше терпіння закінчується, а втома на межі, ще 10 хвилин, які я щаслива провести з нашими дітьми. Слухаючи їх, підбадьорюючи та повторюючи:
«Сьогодні, саме зараз, ти – найголовніша для мене, дитино».
То знаєте що?
Через 10 років, ці слова повернуться, коли моєму синові буде 17, а я порошу його зупинитися і просто посидіти зі МНОЮ пару хвилин … і він зробить це.
Моя дитина
За матеріалами
