Істерики можуть провокуватися величезною кількістю чинників, в тому числі органічних. Про дитячі істерики. Практичне.
Сьогодні довго перебувала у магазина іграшок. Подумала: «Ой, все. Знайду час написати про дитячі істерики». Наскільки можу — скорочую, тема дуже об’ємна. І, звичайно, тут не враховуються різні типи істерик.
Є загальне, але акцент на істериці в магазині.
1. Ми найкращі батьки для своїх дітей.
Завжди! Навіть якщо у них трапляються істерики, якщо вони хворіють, якщо нам зовсім не подобається їхня поведінка.
2. У всіх дітей хоч раз у житті траплялася істерика.
Істерики можуть провокуватися величезною кількістю чинників. Органічних в тому числі. Батьки можуть згадувати істерики малюка, коли він намагається щось пояснити, і не може. Це пов’язано з тим, що зони Брока, що відповідають за «відтворення мовлення», включаються в роботу пізніше, ніж зони Верніке, що відповідають за розуміння мови. Істерику можуть провокувати втома, голод, хвороба. І те, на що звертають увагу на оглядах неврологи — до них важливо прислухатися. Якщо ми маємо справу з фізіологією — наше завдання постаратися знешкодити причину: винести дитину на руках на повітря, нагодувати, виміряти температуру, вкласти спати. Ще раз — прислухатися до рекомендацій лікаря.
3. Вводимо сімейний день подарунків.
Це день (раз на місяць, на два-три тижні — у кожній родині буде по-своєму), в який ми можемо купити те, що записано заздалегідь у список бажань, в тій ціновій категорії, яку зараз собі можемо дозволити. Якщо ми йдемо в магазин не в день подарунків — нагадуємо дитині про це, і говоримо: сьогодні ми зможемо тільки сфотографувати, записати бажання. Купувати не будемо, готовий до цього? І скріплюємо угоду рукостисканням.
4. Коли дитина хоче щось купити, їй не обов’язково потрібен цей об’єкт — часто важлива сама можливість володіння або спогад про радість володіння іграшкою.
Найчастіше дитині необхідно відчути, що її бажання важливі та можуть бути реалізовані. Тому ми можемо запропонувати сфотографувати іграшку (у мене в телефоні штук 50 фотографій іграшок, про які дочка і не згадує).
5. Для маленьких діток природно бігати, брати щось до рук, зносити полиці та змітати все на своєму шляху.
Малюкові важливо бути у візку, і його руки повинні бути зайняті — кермом візку, своєю домашньою іграшкою. Візьміть у магазин воду. Одяг, особливо у горловини, повинен бути розстебнутий, в місця, де може бути напруга, краще йти в одязі, що не обтягує. Якщо ми говоримо «обирай все, що хочеш», ми провокуємо істерику
6. Коли ми приходимо в магазин іграшок, ми часто не помічаємо, як активізується наша власна «внутрішня дитина», яка хоче чогось для себе.
Важливо собі нагадувати, що ми дорослі. Інакше ми не будемо в контакті та не зможемо відстежити сигнали нашої дитини. Магазин іграшок — місце, наповнене величезною кількістю подразників. Само по собі місце — провокатор.
7. Дитині до 7 років марно говорити: «Поглянь, тут це коштує 700 гривень, а в інтернет-магазині — 400».
Тут нам важливо свою дорослу раціональність змістити на користь контакту з емоціями та потребами дитини. Можливий варіант (але важливо, щоб це було щиро): «Мені теж дуже сподобалася ця машинка, і я дуже-дуже хочу тобі її купити, і мені сумно, що прямо зараз я не можу цього зробити. У тебе в очках слізки — я теж засмучений — але ми купимо іграшку тут (можна буквально відкрити сайт інтернет-магазину). А поки цю машинку ми сфотографуємо». Нам важливо — дуже важливо — проявити повагу до почуттів дитини. І не має значення, скільки їй років.
8. Дитина не може обрати більше, ніж з двох об’єктів.
Якщо ми їй говоримо «обирай все, що хочеш», ми провокуємо істерику.
Читайте також: Які дії батьків провокують дитячі істерики: пояснення психолога
9. Те, чого ми хочемо, сильна емоція, сильний біль, будь-який захват — домінантний.
«Домінанта» може бути одна. Ми витримуємо тільки один сильний «подразник». Наприклад, дитина вимагає «купи ось це». Це її домінанта. всі раціональні (а тим більше емоційні) слова: «Ну подумай, навіщо тобі це» «ну в тебе ж так багато цих (машинок, ляльок…)» «ну що ти з нею будеш робити, ти — егоїст, думаєш тільки про себе», — тільки підливають пального в цю домінанту. Але ми можемо зробити щось непередбачуване, наприклад, сісти на підлогу поруч з дитиною.
10. Істерика вимагає глядачів і підживлюється глядачами — важливо дитину вивести (винести) зі сцени.
Але, будь ласка, дбайливо. Істерики дитини й будь-яку «непродуктивну» поведінку неймовірно складно витримати. Ми потрапляємо під владу кортизолу і часто втрачаємо контроль. Я сьогодні бачила, як мама тягнула за руку малюка, що кричав, і боялася, що вона її з суглоба висмикне, тягнучи його по дорозі. Я співчуваю мамі — у неї не було знань про те, як можна по-іншому. І їй явно було соромно. Але це точно не допомагає дитині заспокоїтися.
11. Істерика вимагає від нас стати берегами для бурхливих вод емоцій дитини.
І тут важлива наша стабільність, наше нагадування собі: я великий, я зможу вмістити в себе і впоратися з усім, що є в дитині. Якщо дитина дозволяє — її важливо обійняти, доторкнутися, знизити гучність і темп мови. Для багатьох дітей це відразу стає «берегами».
12. Нікого не слухаємо.
Всім радникам, всім, хто на нас суворо дивиться, хто говорить: «Який нехороший, ми тебе заберемо до себе», — ми можемо чемно (дитина в кожен момент у нас вчиться) сказати: «Дякую (це дозволяє нам самим заспокоїтися), я впораюся (це показує дитині, що ми володіємо ситуацією). Нашу дитину ми нікому ніколи не віддамо (так ми нейтралізуємо один з найбільших страхів дитини)».
13. Після того, як всі заспокояться, важливий якийсь сімейний ритуал примирення.
Можливий алгоритм:
- Самим стабілізуватися. Самому бути стійким.
- Бути в контакті з дитиною. Не переривати контакт.
- Пам’ятати, що якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз і нотацій. Дати підтримку почуттям дитини, назвати їх. Сказати щиро про свої почуття (я б з радістю купив тобі все, що є на світі, і мені самій зараз сумно).
- Якщо це маніпуляція — бути в контакті, почути потребу, але дати зрозуміти, що маніпуляція не пройде.
- Якщо дитина мала — перефокусовувати увагу.
- Тільки після того, як контакт відновлено, а потреба дитини почута та усвідомлена, можна починати раціональний діалог.
- У істерики є інерція — вона не може припинитися відразу ж.
- Продумати, напрацювати практики, що робити після істерики, коли сама істерика минула, а осад у всіх залишився.Добрих днів і добрих дорослішань усім.
Автор: Світлана Ройз
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
