Для більшості сучасних підлітків неймовірно важливі матеріальні способи самовираження – дорогі телефони, брендові речі. Про це торік нам розповів школяр Валера, який носить куртку за 20 000 грн. Цього року ми поспілкувалися з 17-річною Катею і з’ясували, що мати багатих друзів – це дуже непросто.
«Забудь, Катрусю, нам це не по кишені»
Розуміння того, що грошей не завжди може бути досить, прийшло до мене в початковій школі. Тоді у тата почалися проблеми на роботі, а мамі по пів року затримували зарплату. Все це накаляло загальну обстановку в сім’ї, батьки починали гірше спілкуватися один з одним. І, чесно кажучи, я зовсім не була до цього готова.
Фінансова криза батьків стала для мене таким «ударом по голові» – через нього я почала ділити людей в натовпі за соціальним статусом. Я чітко бачила у своєму класі забезпечених дітей – у яких одяг з голочки, яскраві аксесуари, дорогі телефони, модні рюкзаки. Їхні батьки отримували середню зарплату або вище середнього.
І були ми з однокласницею: без телефону, з одним рюкзаком і спортивною формою на всі чотири роки.
Тоді тема грошей мене досить сильно хвилювала. Я не розуміла, чому у якоїсь дівчинки десять колекційних ляльок, а у мене жодної. Мої батьки віддавали мені все, що могли, але вони не дотягували до рівня батьків моїх однокласників. До того ж вони не пояснювали мені нашу фінансову відмінність. Це нерозуміння давало мені можливість сильно себе накрутити, а потім почати турбуватися.
Мама і сама соромилася того, що не завжди могла виконати всі мої дитячі капризи. Вона була обмежена в бюджеті, а маленька я завжди знаходила щось цікаве на вітринах магазинів. І коли я раз у раз починала щось випрошувати, мама говорила: «Забудь, Катрусю, нам це не по кишені!». Мені здається, що ту інтонацію слова «забудь» я запам’ятала на все життя.
«А у мого тата величезна біла “газель”»
Чим старшими ставали мої однокласниці, тим більше їм хотілося показати себе. Наприклад, одного разу батьки купили дівчинці нову оправу для окулярів. Вона кілька днів ходила і говорила: «Моя оправа коштує 3000 грн! Це бренд Porsche! Подивіться, тут написано “п-о-р-ш-е”». Зараз я розумію, що (швидше за все) тоді у неї була підробка і все це нісенітниця, але в початковій школі я болісно сприймала той факт, що у неї такі окуляри є, а в мене немає. Як і те, що у всіх дітей починали з’являтися сенсорні телефони, а у мене ні.
До речі, діти в нашій початковій школі любили мірятися не тільки речами, але і професіями батьків. Тут я теж програвала. Батьки багатьох однокласників займали високі посади: хтось був інженером, хтось – директором, хтось – керівником. Мій тато переживав чорну смугу на роботі й підробляв водієм «газелі». У нього була така величезна біла машина, на якій він забирав мене зі школи. І якщо перший час я цього ні краплі не соромилась і з ентузіазмом застрибувала в кабіну («Дивіться, у мене крута “газель”! Це у вас якісь маленькі машини, а у мого тата величезна біла “газель”!»), то мої однокласники досить швидко дали мені зрозуміти, що крута машина – це іномарка з особистим водієм, але ніяк не татова «газель».
Читайте також: Ці 2 слова здатні змінити вас як батьків! Обов’язково прочитайте, якщо у вас є діти
До шостого чи сьомого класу всі ці переживання накопичилися й осіли в моїй голові. Я зрозуміла, що мені треба поводитися тихіше. Намагалася не заводити розмови про те, що у кого є, в якій кількості, скільки все це коштує. Мене напружували розмови про гроші та покупки. Особливо коли стало модно обговорювати гроші батьків. Мені здавалося це некоректним і неприпустимим. Я думала: «Це мої батьки, чому я повинна з вами обговорювати вартість нашої вечері?»
«Купуєш речі в “Копієчці”? Фу!»
Діти завжди чимось хваляться. Спочатку всі мірялися іграшками, потім – вартістю речей, а далі вже все залежить, напевно, від оточення.
Особисто я до дев’ятого класу навчилася ставитися до всього простіше. Я зрозуміла, що поведінка дитини залежить не тільки від кількості грошей, а й від віку і виховання. Я дружила з дівчинкою, яка була в десятки разів багатша за мене. Коли ми ходили з нею в кіно, у мене вистачало грошей тільки на квиток і піцу. А вона відкривала гаманець, який ломився від купюр по 100 і 200 грн. Вона їздила на іномарці з водієм, а я – з татом на «газелі». Вона жила в приватному будинку, де у неї був цілий поверх, а я мала тільки невелику кімнату у квартирі. При цьому її гроші ніяк не впливали на наші відносини. Ми взагалі не говорили про них і дуже здорово проводили час разом. Але ще у нас в класі був хлопчик-мажор з крутим телефоном і дорогими годинниками.
Він міг сказати щось на кшталт: «У їдальні їдять тільки жебраки!»
Ще в моєму житті була дівчинка, назвемо її Марією, яка обожнювала говорити про батьківські гроші. Вона часто розповідала, як кльово закупилась з мамою в Tommy Hilfiger, Levi`s, Gap або замовила посилку з Америки. Вона вела життя, зовсім несхоже на моє. І коли я говорила їй: «Мені треба зайти в “Копієчку” за чимось», – вона відповідала: «У-у-у, в “Копієчка”? Ми навіть собаці тільки в брендових спеціальних зоомагазинах купуємо».
Такі фрази я сприймала як щось принизливе: «Купуєш речі в”Копієчці”? Фу! Одягаєшся в мас-маркеті? Фу!». Складалося враження, що ти ніколи не зможеш дорости до цієї людини. І що все, що ти робиш і чим живеш, не має ніякої цінності.
«Мої мама і тато – найкращі люди у світі»
Я зрозуміла, що мій клас і деякі мої подруги раніше занадто сильно на мене впливали. Що гроші батьків, якими вони так пишалися, насправді повна нісенітниця.
З віком я почала поважати себе, своїх батьків і їхню працю. Я зрозуміла, що поняття «оскільки батьки мене народили, то вони апріорі повинні ростити мене в кращих умовах» свідомо невірне. Вони працювали та віддавали мені все, що могли. Мої мама і тато – найкращі люди у світі. Я ні крапельки не соромлюся того, що батько працював водієм «газелі», що у нас не було одинадцяти ляльок, що я не могла замовити собі одяг з Америки. Проте батьки накопичили мені на репетитора з французької та записали мене в англійський клас.
Мама з татом навчили мене відповідально ставитися до грошей. Розуміти, що вони не так вже й просто дістаються.
Що у мене завжди є вибір: спустити всі кишенькові гроші на ласощі або накопичити на одну хорошу річ.
Коли я почала все це розуміти, я стала з більшою вдячністю ставитися до своєї сім’ї. Я остаточно стала пропускати всі розмови про гроші повз вуха. До того ж з віком дитячі хвастощі у моїх подруг теж кудись пішли. Вони перестали підносити матеріальні цінності: кофти, кросівки, модні аксесуари. Для них гроші перестали бути пріоритетом. Від цього змінилися і наші відносини.
Тепер ми якось більше відкриваємося і довіряємо один одному, і ніхто ні над ким не сміється, за спиною не шепочеться, нічого такого. Тепер я відчуваю, що ми змінюємося в кращу сторону, що ми стаємо дорослими людьми. Адекватними дорослими людьми.
Моя дитина
За матеріалами
