«Договір підпишемо на днях, передзвоню», – перекручуючи слова, але впевненим тоном белькоче 3-річний малюк в іграшковий або запозичений у батьків телефон. Чи зрозумілий йому сенс фрази? Не факт. Ясно однак, що модель спілкування скопійована і вже закріпилася в його пам’яті.

Дорослі відзначають ці моменти, як кумедні, не надаючи значення. Але ж так формується особистість або … безособовість. І батьки тут однозначно «при справах»: вони — першопричина.

Заразити хорошим прикладом

Почати виховання з себе — до цього свідомо чи інтуїтивно приходять дорослі, які розуміють, що дитина теж людина. Обов’язки має і права. Не новина, звичайно, вся педагогіка на цьому побудована. Золотий принцип, бери та використовуй. Просто живи за законами добра і порядності, радуйся буттю, рости, розвивайся, працюй. По-справжньому, не на словах. Тоді й не потрібно «спеціального» або «примусового» виховання. Спадкоємець «підтягнеться» – без насильства, по батьківських стопах. Самостійним виросте, гнучким. Зуміє відповісти на виклик. Будь-який.

Що буде легко і зразково, ніхто не обіцяє. Але щасливо, гідно, в задоволення — доступно кожному, хто довіряє своїй дитині. Спочатку в дрібницях, далі більше. По дому допомогти, в справах порадитися, самому захоплення вибирати й друзів, вчитися комусь подобатися, одружитися по любові. Шишки набивати й на п’єдестали підійматися — свої п’єдестали. Батьки будуть поруч. Не у замковій щілині, а на відстані телефонного дзвінка, недільних пирогів і надійного плеча. Коли навпаки, то чекай напастей.

Виховання «ми тебе зліпили …»

Ліпити дитину «під себе», виховуючи того, ким ви самі не є по суті — шлях тупиковий. Прикро, що з кращих спонукань: з батьківською любов’ю не посперечаєшся. Мовляв, знають мати з батьком, як правильно виховувати, і крапка. Так і стаємо ми тим, які є.

  • Від дитини-«достігатора» дорослі чекають ідеалу. Її успіхи — мірило їхньої значимості. Що б не зробила, завжди недостатньо. Таких дітей щиро шкода. Все життя воюють за визнання, досягають високих вершин, але вічно собою незадоволені, заперечують свою самоцінність. У підсумку комплекси, самотність, сумніви, ревнощі. Як даність вигоряння та апатія.
  • Теплична дитина  Вибиратися звідти колись доведеться. А «на волі» вітер, дощ, занадто яскраве сонце. Шансів вистояти мало, адже до ударам не готовий зовсім.
  • Завжди винувата дитина боїться особистих рішень. Для батьків вони спочатку невірні. Робити можна тільки, як мама сказала. Якщо вчинить по-своєму і помилиться, докоряти будуть довгі роки. Так і поневіряється бідолаха, якщо не вирветься відразу з під опіки й такого руйнівного «виховання».
  • Вічно зобов’язана дорослим, які «життя на неї поклали». Вони не дають продихнути, використовують подяку безцеремонно. Лямку синівського-дочірнього боргу доведеться тягнути до кінця віку. Другорядними є свій власний шлях, реалізація, плани. Не до жиру, як то кажуть, залишитися б живим …
  • Недолюблена дитина. Доглянута, нагодована, завалена іграшками. Хіба мало? – дивуються батьки. А малюк все віддасть за ласку, обійми. Подорослішавши, продовжить чекати та шукати теплоту. Душевний біль нікуди не відступить, проявиться в залежностях, невдачах. Видиме благополуччя і «показне» виховання не може служити компенсацією.

Читайте також: Як тривожні батьки виховують тривожних дітей

У відповіді за дитяче життя: як уникнути помилок

Так і просяться тут слова про любов: просто любіть дітей, і буде вам щастя. Але аж надто суб’єктивне це поняття. Ніхто навмисно калічити долю дитини не збирається, добра бажають по-своєму. Тому, ставши мамою і татом, пройшовши гармидер перших днів, варто сказати собі: «У наших руках зараз ціле дитяче життя. Ми виховаємо себе так, щоб стати кращими батьками у світі!»

Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами