– Тут займають чергу на жертвопринесення?
– Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви 853.
– Ой, матінко… Це коли черга дійде?
– Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?
– Я – в ім’я кохання. А ви?
– А я – в ім’я дітей. Діти – це все моє!
– А ви що в якості жертви принесли?

– Своє особисте життя. Аби діти були здорові та щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликала хороша людина – не пішла. Як я їм вітчима додому приведу? Роботу улюблену покинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб на очах, під наглядом, доглянуті, нагодовані. Усе, все дітям! Собі – нічого.

– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не лишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але… От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо…

Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходьте!».

– Ой, я пішла. Я так хвилююся!!! А що як жертву не приймуть?

№ 853 хвилюється і чекає на виклик. Час тягнеться повільно, але з кабінету виходить № 852.

– Що? Ну що? Що вам сказали? Взяли жертву?
– Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Вислали ще подумати.
– А як? А чому? Чому не одразу?

– Ох, люба, вони мене питають: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама задля них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте та дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Наче діти вже виросли. Донька заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палиці, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, то зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мамо, у наше життя, заради Бога. Тобі що, зайнятися нема чим?». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим не займалася? Це що ж, чи не оцінили дітки мою жертву? Даремно, я намагалася?

З дверей кабінету долинає: «Наступний! №853!».

– Ой, тепер я … Господи, ви мене зовсім з колії вибили … Це що ж? Ай, гаразд!
– Проходьте, сідайте. Що принесли у жертву?
– Відносини…
– Зрозуміло… Ну, показуйте.
– Ось… Дивіться, вони загалом невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми лише пів року тому познайомилися.
– Заради чого ви ними жертвуєте?
– Заради збереження сім’ї…
– Чиєї, вашої? А що, є потреба зберігати?
– Ну так… У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає.
– А ви що?
– Ну що я? З’явилася в моєму житті інша людина, стосунки у нас.
– То ви ці нові стосунки – у жертву?
– Так… Щоб сім’ю зберегти.
– Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас інший чоловік. Де тут родина?
– Ну і що? За паспортом ми – все ще одружені! Значить, сім’я.
– Тобто вас все влаштовує?
– Ні! Ні! Ну, як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!
– Але проміняти на нові відносини ні за що не погодьтеся, так?
– Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу … Загалом, мені не шкода!
– Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим паче. Давайте жертву.
– А мені казали, що у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?
– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам про сьогодення покажемо. Включаємо, дивіться.
– Ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю? Та брехня! Я доглядаю за собою.
– Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проєктується.
– Що, отак? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисле …
– Так завжди виглядають люди, коли душа плаче…
– А що це за хлопчик? Милий який… Дивіться, як він до мене притискається!
– Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі.
– Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина!
– А в душі – дитина. І притискається, як до матусі.
– Та він і в житті так! Притуляється. Тягнеться!
— Не ви до нього, а він до вас?
– Ну, я з дитинства засвоїла – жінка має бути сильнішою, мудрішою, рішучою. Вона має і сім’єю керувати, і чоловіка спрямовувати!
– Ну, так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І лає, і пошкодує, і приголубить, і пробачить. А що ви хотіли?
– Дуже цікаво! Але я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до своєї лахудри ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!
– Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної мамочки. Поплаче у фартух, повиниться… Гаразд, кінець фільму. Завершуймо нашу зустріч. Чи будете любов у жертву приносити? Чи не передумали?
– А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?
– А його у вас нема. При такому справжньому – втече ваш підрослий «малюк», не до іншої жінки, так у хворобу. Або зовсім – у нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під спідниці мами. Йому теж рости хочеться …
– Але що мені робити? Заради чого я тоді себе жертвуватиму?
– А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною.
– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!
– Ну, матусі теж бувають коханими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте і щоб чоловік так і залишався хлопчиком?
– Ні… Не готова. Мені треба подумати.
– Звичайно. Ми даємо час на роздуми.
– А поради ви даєте?
– Охоче ​​й із задоволенням.
– Скажіть, а що треба зробити, щоб мій чоловік… ну виріс, чи що?
– Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе та навчитися бути Жінкою. Спокусливою, хвилюючою, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на теплих м’яких грудях.
– Так? Ви думаєте, допоможе?
– Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все ж таки оберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Стосунки у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей у ​​світі про такі стосунки мріють? Тож якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – завжди раді!
– Я подумаю…

№ 853 розгублено виходить із кабінету, судомно притискаючи до грудей стосунки.№854, обмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.

– Готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.

Двері зачиняються. Коридором ходять люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву…

© Ірина Сьоміна

Залиште свій коментар

коментарів