Дуже зручно, коли дитина на всі заборони реагує покірливим послухом. “Туди не ходи.” “Цього не роби.” “Тобі не можна.” Тоді дотримується придуманий вами порядок. І здається, що все йде як треба. Але, там, глибоко в душі дитини, можливо, зароджується буря…
Батьківські заборони потрібні. Вони допомагають дитині орієнтуватися в біполярному просторі «можна – не можна», вчать дисципліні, організованості та вмінню себе контролювати. Але бувають діти, яким не можна абсолютно все: не можна погано вчитися, швидко бігати, голосно розмовляти, слухати модну музику і приводити в будинок друзів. З якими проблемами в перспективі зіткнеться ця дитина в майбутньому, якщо в дитинстві, на її думку, ніхто не зважав?
Проблеми родом з дитинства
Як то кажуть, всі ми родом з дитинства. З дитинства тягнуться комплекси і неприємні спогади. У багатьох з нас батьки виросли і жили в іншу епоху, в СРСР. Тоді в суспільстві культивувалися дещо інші цінності. Ми не говоримо зараз про гуманізм, доброту і дружбу. Просто поняття змінюються відповідно до епохи. І не завжди застаріла думка може бути вірною.
Старше покоління звикло вважати свій образ життя еталоном. А якщо хтось із батьків має деспотичний і авторитарний характер, їх дітям можна тільки поспівчувати. Незаперечні думки батька або матері позбавляють дитину права на вибір, свободу. Вони буквально пригинають до землі, пригнічують і позбавляють можливості навчитися щось вирішувати в цьому житті самостійно.
Дитина – маленька людина, у якої є розум і воля на початку свого розквіту. Дитина тільки вчиться жити, аналізувати, думати, відчувати почуття, бажання. А постійні заборони не дають їй підготуватися до вступу в скрутне доросле життя.
Не змушувати, м’яко направляти
Що буде, якщо з дитинства на дитину насідають, диктують правила, забороняють бути собою і всіляко припиняють свободу самовираження і прагнення в досягненні цілей, які батькам бачаться «невірними», «дурними», «безглуздими» і «марними»? Правильно, нічого не буде.
Дитина під страхом заробити ляпас, викликати скандал, покірно виконує те, що їй можна, і звикає стримувати свої пориви у хвилини, коли їй хочеться того, що заборонено. Але нічого не відбувається на поверхні.
Усередині спочатку теж тихо, і навіть здається, що маленька людина звикла до такого статуту, але саме в цей період дитинства чаша терпіння починає наповнюватися. Непомітно вона доходить до країв років десь до 20-25, коли людина розуміє, що, попри вік, почуває себе дитиною, яка з усіх боків затиснута обмеженнями.
Читайте також: 7 основних правил виховання щасливих та успішних дітей
Звідси є три виходи:
1. Дитина почне грубо реагувати: бунтувати і протестувати всіма доступними їй формами.
2. Чаша терпіння не переповниться, але, образно кажучи, трісне в якомусь місці, і тоді зламається сама дитина. Вона замкнеться в собі і залишиться безсловесною маріонеткою в руках батьків.
3. Людина, що виросла в подібній сім’ї, буде жити з непереборним почуттям болю і вантажем психологічних травм.
Батьки, пам’ятайте, дитина – не тренажер для відпрацювання ваших авторитарних варіацій і деспотичних схильностей. Ставтеся до неї як до особистості, нехай поки й маленької.
Моя дитина
За матеріалами
