Чи робить народження потомства з жінки людину, що беззаперечно любить свою дитину? Чи нормально, якщо це не так? Про це автор «Дейлі Бебі» поговорив з психологом Світланою Сипковою.
Чому у світі існує думка про беззаперечну любові матері до дитини? Чи справді це так?
У житті багато так званих табуйованих закритих тем. Про них заведено мовчати, тому що говорити буває страшно або соромно, та й заздалегідь зрозуміло, що відразу ж засудять, присоромлять, припечатав який-небудь ярлик. Ми всі живемо під впливом нав’язаних суспільством, в тому числі засобами масової інформації, очікувань. Материнська любов підноситься як невіднятний атрибут народження дитини. Рідко де ви прочитаєте або почуєте, що відразу ж після пологів багато жінок відчувають зовсім інші переживання: страх, паніку, жах, втома, роздратування.
Це часта причина звернення до фахівців?
Насправді ні. Громадські очікування підштовхують жінку до того, що вже відразу повинен включитися материнський інстинкт. Але ось проходить день, два, тиждень, а інстинкт не включається, любові немає. Жінка розуміє, що з нею щось не так, але просто мовчить про це, намагаючись підвищеної турботою та увагою завуалювати нав’язане почуття провини, що розвивається, і яке тримає в собі.
Проте, проблема поширена?
Мам, які не відчувають любові до новонароджених дітей, багато. Просто всі вони про це мовчать. Любов до дитини приходить відразу в книгах. Життя — не романтичний сюжет.
Чому ж це відбувається? В чому причина?
Коли мова йде про почуття, однозначної відповіді немає. У когось були важкі пологи, і жінці потрібен час, щоб просто фізично відновитися, прийти в себе; хтось відчуває розчарування, тому що малюк не схожий на милого карапуза, якого малювало мамина уява; можливо, стать дитини не відповідає бажаній, та причин може бути скільки завгодно, і у кожної жінки — своя.
Що з приводу цієї проблеми говорять психологи?
Психологи запевняють, що кожна мама може стати люблячою. Просто до когось любов приходить відразу, наприклад, деякі матусі пишуть на форумах: «Як тільки мені поклали теплий клубочок на груди, я відразу відчула, що люблю його більше за всіх на світі!».
Але комусь до цього доведеться пройти непростий шлях — виконувати материнські обов’язки, піклуватися, переживати, але не любити — поки для цього не настане час.
А яка медична точка зору на це питання?
З точки зору біології з материнським інстинктом взагалі не все так однозначно. Одного разу питання про його існування було поставлено психологу, психоаналітику, антропологу і нейробіологу. Всі одностайно і без коливань відповіли: такого інстинкту у жінок немає, тому що він не вроджений, а соціально сформований, тобто залежить від історії розвитку кожної дівчинки.
Читайте також: Люба мамо, для мене ти ідеальна
Іншими словами, умовна жінка, яка знає про «правила» материнської любові, може спокійно її не відчувати?
Саме так. Переживання молодої мами в ставленні до своєї дитини — результат її життєвого досвіду, а також особистих, соціальних і економічних умов, в яких малюк з’явився на світ. Зустрічаються жінки, які ще до народження відчувають ніжність і любов до свого малюка, але це скоріше є наслідком їхніх індивідуальних особливостей і самонавіювання.
Що таке — цей самий материнський інстинкт?
Те, що заведено вважати материнським інстинктом, було б правильним називати первинною материнською стурбованістю. У людини, як у всіх ссавців, є певна біологічна схильність — турбота про дітей, яка управляється гормонами: пролактином, окситоцином. Природою закладено деякі механізми, які забезпечують виживання новонародженого, дрібні рефлекси, задатки та схильності й тільки.
Значно більший вплив робить пропаганда в суспільстві: діти — це добре; діти — квіти життя тощо.
Значить, природа ні до чого і цю любов формує суспільство?
Так. Знаєте, материнська любов більше схожа на цілеспрямовану психічну роботу, до якої включаються: нераціональна частина психіки, особистий досвід, особливості стосунків жінки з її матір’ю, засвоєні установки мікросоціального оточення в ставленні до материнства і дітей.
На початку нашої розмови ви говорили в ярликах. Найчастіше не люблячих матерів називають ємним і хльостким словом «погана». А справді, той стан про який йде мова, — це добре чи погано?
Немає поганих матерів. Є жінки, яким заважає особиста історія. Немає й ідеальних матерів. Абсолютно для кожного з батьків можна сказати, що він у чомусь неідеальний. Коли ми вимагаємо від матері – «тижмати» і «тижповинна» – то формуємо у неї почуття провини. Жінка не може жити в постійному почутті провини. І як їй зберігати емоційну рівновагу, якщо всі навколо тільки й нагадують їй, що мати повинна займатися дітьми, що від жінки залежить атмосфера в будинку?
Як же допомогти новоспеченій мамі, що потрапила в таку ситуацію? Що їй робити самій?
Коли мати відчуває труднощі в тому, щоб бути у зв’язку зі своєю дитиною, потрібно просто запитати себе: чому це відбувається зі мною? Які перешкоди мені треба подолати, щоб стати ближче до своєї дитини?
Це допоможе швидше зрозуміти, що мама, яка піклується про свою дитину, але не відчуває любов і ніжність, точно не одна така; і прийняти, що це абсолютно нормально не відчувати любові до своєї дитини відразу. Це не психічне відхилення, не порок, не страшний гріх.
Краще, коли немовля викликає тривогу, занепокоєння, ніж міфічну «мімімішну» любов.
Любов до маленьких дітей схожа на гойдалки: коли спить і посміхається — я сповнена любові, коли кричить і вигинається — відчуваю роздратування і навіть ненависть.
Обов’язково треба поділитися з кимось близьким своїми почуттями. Одна справа зрозуміти самій, що твої почуття нормальні, але зовсім інше — поспілкуватися з тими мамами, які переживають точно такі ж почуття. Ще краще, якщо ці почуття поділяє чоловік і буде допомагати можливими способами. Якщо є можливість — звернутися до психолога.
Потрібно дозволити собі відчувати те, що відчувається. Не треба себе змушувати або підміняти одні почуття іншими. Дати собі час прийти в себе. Познайомитися зі своїм новим тілом, зрозуміти своє нове життя, яке змінилося діаметрально. Познайомитися з новою людиною, яка прийшла у твоє життя назавжди. Звикнути до неї, пристосуватися, навчитися її розуміти та допомогти їй пристосуватися до себе, навчитися розуміти та любити свою маму. Лікар Час допомагає все розставити на свої місця.
А що, якщо цей стан затягнеться? Таке ж може бути?
Дійсно, рідко, але буває, що після пологів минув рік, другий, третій, а мама все ще нічого не відчуває до своєї дитини. Ось це вже реальний привід звернутися за допомогою до психолога. Причиною такої ситуації може бути якась травма, отримана мамою в дитинстві, особливості середовища в дитячому віці. У будь-якому випадку краще, якщо з цим допоможе розібратися психолог і, можливо, не один, а кілька фахівців, які використовують різні підходи.
Чи є практичні способи посилити зв’язок з дитиною?
Посиленню прихильності матері до дитини відразу після пологів допомагає спільний сон, контакт «шкіра до шкіри», носіння на руках, годування малюка грудьми, надалі — на колінах, а не в дитячому стільчику, спільне прийняття ванни та ігри.
Значить, виростити дитину — і правда тяжка праця?
Саме так. Цікаво, але в пропаганді батьківської любові є неабияка частка лукавства: дитина не завжди мило посміхається, у неї буває температура, вона іноді не робить того, про що її просять, буває примхливою, злою. Підтримка любові до дітей — це серйозне випробування для обох батьків, з яким вони з честю справляються.
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
