Немає більшої радості в житті, ніж стати батьками! З цим, ми впевнені, погодиться кожен. Але не все так легко і просто. Тому для того, щоб стати хорошими та дбайливими батьками – слід прийняти кілька досить сумних і болючих істин.

Розповім про себе. Народження дітей стало для мене найчудовішим досвідом в моєму житті. Це було справжнє диво!

Ось уже 13 років ми з дружиною виховуємо трьох дітей: двох дочок і сина. Бувало, зізнаюся, всяке: і хвилини щастя, і досади, і безпорадності. Як і всякі батьки ми, звичайно, часто помилялися. Але найголовніше – ми багато чого зрозуміли, багато чому навчилися.

Природно, що навчити когось бути хорошим батьком або матір’ю по книжці або статті в журналі – неможливо. Все приходить з досвідом, методом проб і помилок. Але існує 5 досить непростих уроків, які варто знати всім люблячим батькам. Як би не було сумно чи боляче, але це доведеться прийняти.

Найважчий урок
«Якщо дитина може зробити щось сама – не допомагайте їй. Повірте, вона чудово впорається без вас».

Усі батьки хочуть допомогти дітям буквально у всьому. Чим тільки ми не пояснюємо цього непереборного бажання зробити все за них: що нам зовсім не складно допомогти з математикою, щоб вони отримали вищу оцінку, що ми набагато краще зробимо проєкт, полагодимо велосипед, намалюємо оленя та інше. І що ж отримуємо в результаті?

Наші діти так і не навчаться тому, що необхідно. Вони звикнуть робити все «наполовину» (а навіщо напружуватися, якщо ви – завжди поруч) або зовсім навчаться «делегувати» свої повноваження.

Ми відбираємо у дітей можливість набути необхідних навичок і практикуватися. А це є необхідною умовою для розвитку маленької людинки. Спочатку вона буде обурюватися і плакати, вимагаючи самостійності, а з часом – змириться, а, можливо, навіть «увійде у смак».

Це можна порівняти з тим, як ми кріпимо малюкам до двоколісного велосипеда додаткові «тренувальні» колеса, щоб він не впав. Проходить місяць, рік, два, а ми… так і не знімаємо їх. Так, наша дитина не падає, і ми спокійні. Але ж він так і не навчиться їздити на велосипеді. Ніколи! Розумієте?

Ніхто не сперечається, якщо малюк впаде – травмується і буде гірко плакати. Не виключено також, що падати йому доведеться багато разів. Та й травми можуть бути серйозними… Але річ у тому, що нам не вдасться завжди «стелити їм соломку» – життєвий досвід приходить тільки методом проб і помилок.

Вони будуть падати та вставати все своє життя. Як і ми. Це частина нашого життя. Тільки так можна стати сильними і впевненими в собі, набути необхідних навичок і навчитися справлятися з проблемами.

Якщо ви насправді хочете допомогти дитині – не заважайте. Дайте їй можливість зробити все самій. Вона впорається. Спочатку – гірше, ніж ви. Згодом – так само як ви. А одного разу – набагато краще, ніж ви.

Найболючіший урок
«Бувають ситуації, коли ми не можемо нічим допомогти – як би не хотіли».

Рано чи пізно будь-які мама чи тато стикаються з цією проблемою: ваша дитина дуже хвора, її відвезли в лікарню, ви розгублені та налякані… у такі хвилини розумієш, що віддав би все на світі, зробив би неможливе – аби малюк не страждав. Але ви не можете помінятися з ним місцями. І не можете забрати його біль і страждання.

У цьому – вся складність ситуації. На рівні батьківського інстинкту хочеться негайно зробити щось, щоб твій малюк не страждав, а це – нездійсненно. На жаль, розв’язувати цю проблему не так просто, як поміняти лампочку або полагодити кран. Ми тут – абсолютно безсилі.

Залишається тільки чекати…

Не завжди мова йде про такі екстремальні ситуації, як хвороби. Але що б не трапилося, ми повинні бути внутрішньо готовими до того, що будуть обставини, на які ми не зможемо вплинути, як би не старалися.

Найбільш протверезний урок
«З кожним днем ​​діти потребуватимуть вас все менше і менше…»

У перші роки життя наші діти буквально «ее відлипають» від нас. Ми не можемо викроїти буквально хвилини, щоб залишитися наодинці. Навіть прийняти душ або сходити в туалет – ще та пригода. Воно й не дивно: вони відкривають і пізнають світ, і без нашої допомоги – ніяк не обійдуться. Саме ми повинні їм все розповісти і показати. Обійняти, приголубити, заспокоїти, підбадьорити…

Але як тільки діти йдуть в школу – їх життя різко змінюється. Наші рожевощокі й учора ще такі близькі малюки, виявляється, можуть рости та розвиватися без нас.

Вони вже не погоджуються з нами. Сперечаються і піддають сумнівам наш авторитет. Вони – дорослішають. І чим далі заходить цей процес, тим більше нам слід любити їх.

Так, наші поради та рекомендації, можливо, вже не такі актуальні для них, але ось потреба в беззастережній любові – залишається незмінною. А іноді – навіть зростає.

Будьте готовими до того, що у них виявляться риси, що йдуть врозріз з тими цінностями, які ви всі роки прищеплювали. Наприклад, вони почнуть використовувати лайливі слова, відмовляться ходити до церкви щонеділі та інше.

З цим доведеться змиритися. Набратися терпіння і чекати. А головне – любити. Що б вони не сказали й що б не зробили.

Найстрашніший урок
«Ви не можете бути зі своєю дитиною 24/7»

Ми всі читаємо новини. Світ повний небезпек. І стає страшно: а раптом мій син, моя дочка – зроблять неправильний вибір, повірять злим людям, потраплять під машину, зв’яжуться з поганою компанією… Варіантів «жахів» батьківський мозок може придумати тисячу.

Читайте також: Ми маємо бути тими, ким хочемо бачити своїх дітей

Дійсно, як же страшно за дітей, коли не можеш бути з ними поруч.

Начебто ми завжди вчили їх бути обережними, обачними, уважними. Але як вони живуть, коли ми не бачимо? О, це питання – іноді зводить з розуму!

У цьому випадку найправильніше рішення – заспокоїтися. Прийняти, що ми не можемо (та й не повинні!) знаходиться поруч з дітьми 24 години на добу.

І не можемо (і не повинні!) забороняти їм жити. Все, що в наших силах – це встановити розумні межі поведінки та любити-любити-любити!

Ми можемо навчити їх якимось певним речам (наприклад, як поводитися, коли до тебе звертається незнайомець, або як переходити дорогу, щоб не потрапити під колеса автомобіля), але жити замість них – ніяк.

Приймати рішення їм доведеться самим. Кожен день і все життя.

Чи згадають вони наші поради або відкинуть за непотрібністю? Цього нам не дано передбачити.

Звичайно, страшно собі уявити, що ваш син після вечірки, де вживали алкогольні коктейлі, сяде за кермо машини, але … Але все, що від нас залежало, ми зробили. Ми розповіли дітям як жити, а ось вже далі – справа за ними.

До речі, сумніваюся, що ваші син або дочка сядуть за кермо напідпитку, якщо ви самі ніколи нічого подібного не робили й пояснювали, чому це погана ідея.

Так що порада одна: не робіть ніколи нічого такого, щоб не хотіли побачити в своїх дітях.

Найсумніший урок
«Вам доведеться їх відпустити»

З мого досвіду: зізнаюся, що це – найскладніший урок для мене як батька двох дочок і маленького сина. Нашій старшій дочці зараз 13 років, і я з жахом думаю про те, що пройде всього три роки, і вона буде водити автомобіль, потім – закінчить школу, поїде вчитися в інше місто і так далі…

Іронія життя полягає в тому, що коли ви по-справжньому почнете розуміти і приймати своїх дітей, навчитеся мудро любити і спілкуватися – їх доведеться відпустити, як пташенят з гнізда.

Дуже хочу, щоб мої діти виросли сильними і цільними людьми. Ось чому ніколи не стану утримувати їх або заважати їм. Вони принесли в моє життя радість і щастя – тепер пора відпускати…

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів