Коли мені було шість, бабусі виповнилося дванадцять ……
Я це, як зараз пам’ятаю. Вечір, кухню заливає малиновим світлом. Тато з роботи повернувся, як завжди втомлений, з сумними очима. В руках у тата — пакет з магазину, а в пакеті торт і набір свічок.
– Здрастуй, бабуся! – каже він і цілує її в зморшкувате чоло.
Бабуся крихітна, як лялька — татові по груди. Вона завжди вибігає його зустрічати, тому що він купує їй іриски. А вона їх смокче — гризти вже не може.
– Мішо-Мішо! – радіє вона. – Що приніс?
Він ставить на тумбу торт.
– З Днем народження, рідна. Скільки тобі виповнилося?
Вона щось бурмоче, дивиться в дзеркало, і на секунду змінюється в особі — стає злою. Потім знову дурненько посміхається.
– Дванадцять.
Вона все ніяк не могла свічки задути, тому що вони були спеціальні — тато так пожартував. А вона, коли дізналася, раптом заплакала, і ми її весь вечір заспокоювали. Допомогло тільки, коли я їй включила мультики.
Тієї ночі я запитала у тата:
– Якщо бабусі дванадцять, чому вона така стара?
Він поплескав мене по голові, і сказав:
– Це таке диво, Надь. Наша бабуся — чарівниця, але трохи розсіяна. Насправді вона знаменита чарівниця. Про неї пісня ось ця: «Даром преподаватели» – про неї.
– Що за пісня? – не зрозуміла я.
Він наспівав хрипким голосом. Другий приспів я тягнула вже разом з ним, плескаючи в долоні. Мені так добре стало, тому, що бабуся чарівниця. Як камінь з душі. Я ж і тоді розуміла, що з нею щось не так. Інші бабусі пиріжки готують, і смішно лаються. А моя — заплітає волосся в ріденькі кіски з бантами й днями на проліт малює в розмальовках. Або іноді раптом почне шукати підручники для школи, ніби портфель збирає.
Тато сказав:
– Бабуся наклала на себе заклинання молодості, але все переплутала. Душею помолодшала, а тілом — постаріла.
Я так зраділа, що тієї ночі спала з бабусею і, поцілувавши, пообіцяла, що ми обов’язково знімемо з неї чари.
А, коли мені було дванадцять, бабусі виповнився рік. Заклинання продовжувало працювати.
Читайте також: “Дві цукерки” – повчальна історія про те, як можна побороти ненависть добротою
Вона вже не їла сама, а тільки з ложечки, і бубоніла щось незрозуміле. Навіть в туалет її потрібно було водити. І обтирати губкою раз в три дні.
У дванадцять, звичайно, нікого обтирати губкою не хочеться. Тому, я бабусю ненавиділа. Злилася на неї та часто кричала. А іноді лягала поруч і плакала. І думала — а раптом вона зараз збереться і зніме чари з себе? І стане нормальною бабусею. Як у всіх.
Іноді я спала з нею обійнявшись, і так тепло від неї було, що навіть страшно. А що потім, запитаєш? А сам як думаєш? Як і у всіх бабусь-чарівниць. Заклинання раптом спало само собою, і бабуся знову стала молодою. Забрала речі й пішла… Туди ……. куди всі чарівниці йдуть.
Євгенія Поляніна
Моя дитина
