«Мама, вічно ти мені все забороняєш! – одного разу зі сльозами в голосі вигукнув син, коли я в черговий раз нагадала йому, що пора робити уроки, а приставку відкласти до наступного дня. – Ну чому все хороше завжди завтра?»

Мій другокласник дійсно живе по режиму: відбій в один і той же час (у вихідні поступка — плюс пів години), домашнє завдання не пізніше 7 години вечора і так далі. Але мені здавалося, що у нього досить лояльний розклад.

І тут мені стало цікаво: яким же він сам бачить свій ідеальний день? Я зважилася на експеримент: тиждень не буду нагадувати дитині ні про які справи та дозволю йому робити все, що сам вважає за потрібне. Син, звичайно, зрадів. Єдине обмеження, яке я поставила: школу можна пропустити один раз за час експерименту.

Ну, вперед.

Понеділок

Встаємо по будильнику. На сніданок попросив бутерброд з ковбасою. Дала навіть два. Вмився, почистив зуби — все це без нагадувань. Гордо косив оком: мовляв, бачиш, я не такий безвідповідальний, як ти завжди говориш.

Після школи закрився у себе в кімнаті: судячи зі звуків, включив одночасно і приставку, і якісь свої дикі канали на планшеті. У звичайному житті я не дозволяю таку какофонію. Але зараз мовчу. Я кремінь.

Час обіду давно пройшов, секцій сьогодні ніяких. Двері в кімнату за весь час відкривалася двічі — хлопчик ходив попити й в туалет. Окей, не просиш їсти — і не треба.

До татового приходу дитина все ж відірвався від гаджетів. Хвилин на десять — доповісти, що в школі всі добре. Потім знову зник за дверима дитячої. Вискочив звідти з дикими очима о пів на дев’яту вечора: «Мам, я ж не їв сьогодні вдень! Покорми мене, будь ласка».

Поїв і назад — шусть. Не витерпіла. «Спати, — питаю, — не хочеш?». «Не, мам, ще пограю».

У 11 все ж відлип від телевізора, почистив зуби, прийняв душ і пішов спати.

Вівторок

Встав заледве. Ще б пак, так пізно він лягати не звик. А підйом у звичайний час. Проковтнув сніданок і пішов в школу.

Повернувся після навчання: очі в підлогу, посмішки наче й не було. Та й чому радіти — уроки-то вчора не зробив. Навіть і не згадав про них. А вчителька згадала. Двійку на перший раз не поставила, раніше ж за хлопцем такого не водилося, мама не дозволяла.

Ну, а тим часом нам пора на секцію. На щастя, туди ходить із задоволенням і посяганням на свободу ці заняття не вважає.

Вдома знову схопився за приставку. Хвилин через 20 виглянув: «Мам, обід скоро?»

Пообідав, побіг назад. «Не забудь, будь ласка, покликати мене на вечерю».

«Стеж, — кажу, — за часом. Ти знаєш, у скільки вечеряємо».

Далі в точності повторився вчорашній день. За винятком того, що за столом він сидів вчасно без нагадувань.

Читайте також: Самостійна дитина, або Як стати «лінивою мамою»: Найкращі думки з книги Анни Бикової

Середа

«Сьогодні не піду в школу».

Відвернувся і спить далі. Що ж, тут без сюрпризів. Уроки-то вчора знову не зробив. Скористався можливістю скасувати очікувану ганьбу.

Прокинувся годин в 10 в чудовому настрої. Звичайно, школу ж прогуляв. Але доведеться веселощі зіпсувати. Нагадала, що вчителька вимагає виконувати класну роботу за пропущені дні. Так, у нас експеримент, я змушувати не буду. Але завтра все ж на заняття, а педагог в наших домовленостях участь не бере.

Промовчав. Після сніданку прийшов з підручниками: допоможи розібрати пропущене. Зробили уроки, ура!

Тим часом на вулиці пішов сніг. В цьому році справжня рідкість. Треба ловити, поки не розтанув. Син зрадів. «Зараз, — каже, — трошки пограю, і підемо гуляти».

Отямився години через чотири. Ну, дорогенький, вибач. Закінчився твій сніг. Вже дощ.

Дощ був і у квартирі. Хлопчик плакав так, що я думала, затопить сусідів. Пішов назад в кімнату, демонстративно вимкнув телевізор, прибрав планшет, взяв книжку. Читав до обіду, за обідом, після обіду…

Потім покликав мене дивитися разом кіно. Окей, я не проти. Але через годину. Спочатку мені потрібно закінчити роботу.

«Поклич мене, коли звільнишся!»

Після фільму знову взявся за приставку, грав до вечері. Але вже без колишнього ентузіазму. Після вечері згадав: англійська не зроблена! А завтра репетитор.

Ліг спати знову пізно, робив англійську.

Четвер

Прийшов зі школи щасливий: не дарма уроки робив. Дванадцятки з української та з англійської. На ентузіазмі відразу зробив завдання на завтра. Невже дорослішає?

А, ні. Здалося. Після уроків знову прилип до приставки. Вирішила не нагадувати про тренування. Зрозуміло, сам не згадав.

«Мам, сьогодні ж четвер?»
«Так».

«А секція?!»
«Тобі було ніколи, я не відволікала».

Так, пообідати він теж знову «забув». Знову ридав, але вже менше. А сенс плакати? Сам винен. О 9 вечора без нагадувань відправився в душ. Через пів години вже лежав у ліжку. Буркнув: «Виспатися хочу, весь тиждень сонний ходжу».

Так, малюк, це доросле життя. Ласкаво просимо.

Читайте також: Вікові особливості самостійності дитини

П’ятниця

Після школи — студія, потім додому. Попереду вихідні. Мені цікаво, чи побачимо ми з чоловіком за два дні сина хоча б годину в цілому?

Але спочатку п’ятничний вечір. Зазвичай у нас це сімейний час — наш тато приходить з роботи раніше, ніж зазвичай, і ми або дивимося фільм, або граємо в настільні ігри.

Цього разу дитина вирішила схитрувати та запропонував татові «поганяти в приставку». Відмінний хід, синку. І улюблений гаджет з рук можна не випускати, і ніби як вечір з родиною. Тільки де мамі місце при такому розкладі? Окей, сьогодні промовчу, нехай грають. Пішла читати книгу.

Субота

Одинадцята година ранку — з дитячої кімнати ні слуху ні духу. Ми вже давно поснідали, займаємося своїми справами.

«Мам, можна бутерброд?» – голова висунулася і сховалася назад.
«Він що, там досі грає?» – поцікавився чоловік.
«Гадки не маю».

В кімнату до нього не заходжу принципово. Скучить за батьками — вийде сам. На душі, звичайно, кішки скребуть, але тримаюся. Через годину прийшов задоволений, сяючий. Гру пройшов повністю: «Мам, чим тепер мені зайнятися?!»

Я так і сіла: «А що, приставка більше не має попиту?»

«Набридло … І приставка набридла, і планшет, і канали … Я ось тільки гру хотів пройти повністю. Ну і пройшов. Тепер робити нічого.»

Алілуя! Дочекалася! Тільки тепер у нас намалювалася інша проблема. Дитина так звикла до електронних помічників, що абсолютно розучилася розважати себе сама. Довелося нагадати, що у нього дві шафи книг, стільки ж — іграшок, які він уже кілька місяців не брав в руки. Три коробки «Лего», а також можливість дивитися кіно і мультфільми. І навіть разом з батьками.

Другу половину суботи дитина від нас з чоловіком практично не відлипала. Кликав грати з ним, пропонував, щоб прочитати смішні цитати з книг, сам вибрав кіно для сімейного перегляду. Допоміг з прибиранням. Час від часу підбігав до вікна, щоб подивитися на погоду.

«Тат, візьми мене завтра з собою на риболовлю», – сонним голосом. І вирубився. Навіть завчасно. Втомився з незвички, справами займатися.

Неділя

Прийшов до нас в ліжко о 7:30 ранку. Батьки, мовляв, вставайте, я виспався. Так, ось тут гаджети були корисні. В усякому разі, можна було поспати, а дитина сама себе розважить. Але ось парадокс: саме сьогодні вони йому не потрібні.

Що ми встигли зробити за неділю, конспективно.

  •  Погуляти (і трохи порибалити з татом).
  • Приготувати разом обід і вечерю.
  • Пограти в «Монополію».
  • Зробити уроки.
  • 30 раз понити, що нудно і нема чого робити.
  •  Прочитати дві книги.
  •  Перебрати іграшки.

За один день ми провели разом більше часу, ніж за весь тиждень. Перед сном син зізнався: йому сподобався експеримент. А я почала робити висновки. І ось які.

1. Межі в цьому віці все ще необхідні. У молодшого школяра поки ще немає чіткого розуміння, що можна, що не можна. Немає відчуття часу і контролю за ним. Вони не можуть самостійно впоратися зі своїми бажаннями та емоціями, так що тут ми, дорослі, повинні прийти на допомогу, навіть якщо вона і здається тиранією.

2. Я перевірила свою теорію: Образно кажучи, якщо дитині дозволяти їсти солодкого скільки й коли вона захоче, їй це швидко набридне, і вона сама попросить м’яса або супу. Так і тут за п’ять днів син так «переїв» гаджетів, що його потягнуло на корисні речі.

3. Ну, й останнє: я зрозуміла, що він не така безпорадна ромашка, як мені здавалося. Пару раз залишився без обіду і сам став контролювати час, коли пора їсти. Так що вважаю, що від експерименту вийшла користь.

А ви ставили з дітьми такі експерименти?

Моя дитина
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів