Мій шлях до усвідомлення істини був довгим і не завжди розумним, але оформляючи пару днів назад свою статтю для бізнес-журналу про соціальну ієрархію, мене раптом осінило! Звичайно, чітка ієрархія в сім’ї дитини — ось, з чого починається її соціальний успіх і процвітання. І виховати в ній розуміння розстановки сил і пріоритетів зовсім не завдання школи або інституту, і тим більше не першого робочого місця. Це завдання батьків. Ну, якщо вони, звичайно, хочуть для своїх дітей соціального успіху і процвітання.
Дитина не може бути головною у сім’ї. Не можуть бути в пріоритеті її капризи та бажання. Хоча дуже часто відбувається саме так. Чому не може? Тому, що часто її бажання — це саме капризи, спроби привернути увагу, інші неконструктивні форми поведінки, але зовсім не справжні потреби. Загалом, методи маніпуляції. Це не погано і не добре. Так у дитини напрацьовуються нові форми поведінки. Тут дуже важливо не упустити момент і не йти на поводу, але ж іноді хочеться тому, що з дітьми, як в тому анекдоті, «легше погодитися, ніж пояснити — чому ні».
Дитина в сім’ї не головна. Головні — батьки, дорослі, розумні люди, які й привносять в сім’ю ресурси та розпоряджаються ними. Якщо, наприклад, уявити, що сім’я — це міні-компанія, то головний той, хто:
- більше вкладає (час, гроші, ідеї, сили, енергію);
- несе відповідальність за прийняті правильні чи неправильні рішення і всі наслідки.
Решта розподіляються по сходам, відповідно, пунктам. І, природно, дитина, поки вона мала, стоїть не на чолі сімейної піраміди. Тоді зрозуміло, хто кому підпорядковується, а хто керує процесами. Все справедливо, чи не так?
Читайте також: Виховання вдячності: Як навчити дітей відчувати цінність того, що є
Якщо в сім’ї немає постійного перетягування ковдри з боку в бік або ж, знову-таки, немає потурання дитячим пустощам і дурницям, повірте, в старшому віці підліток буде позбавлений певного пласта проблем: «буду — не буду, роблю — не роблю, і, взагалі, хто ти тут такий?». Чітке розуміння ієрархії дозволить гармонійно вливатися в нові колективи (школи, гуртки, групи), позбавить від пустотних або заздалегідь програшних конфліктів, а значить зробить просування в будь-якому просторі (вертикальне чи горизонтальне — не має значення) швидшим і конструктивним.
Також у дитини не буде страшною звички лаяти та не любити «верх», адже все було закладено в дитинстві, все зрозуміло: верх — це благо, там люблять і знають, як правильно, просто тому, що там, вгорі, більше досвіду і напрацювань, більше знань і ресурсів. Та й загальна картина, погодьтеся, завжди видніша зверху. І ось прищепити це розуміння і переживання з самого дитинства — складна і правильна батьківська задача, яку я і собі беру на озброєння.
Що робити? Мої припущення будуть наступними (рада будь-яким коментарям та доповненням):
1. Розуміти, як треба чинити в кожен момент часу. Якщо немає впевненості, що дія правильна, все одно дорослий приймає в сім’ї своє рішення (йдемо — не йдемо, робимо — не робимо, купуємо — не купуємо).
2. Брати відповідальність за ці самі рішення і не показувати дитині постійні сумніви й / або коливання.
3. Обов’язково пояснювати дітям, чому відбувається саме так — те, що я писала вище про об’єктивно більший досвід, статус та ін. Спілкуватися з дітьми, безумовно, необхідно на кожному етапі дорослішання.
4. Іноді приймати авторитарні рішення, якщо того вимагають обставини або обмежені часові рамки. Щоб у дитини було розуміння, що іноді таке можливо і це не вимагає додаткових коментарів.
5. Дозволяти їй приймати свої рішення та отримувати власний досвід і робити помилки, якщо, звичайно, дії не загрожують її безпеки.
6. Аналізувати завжди невдалі ситуації. Чому так вийшло? Як треба наступного разу чинити по-іншому?
7. Карати. Вибачте, але якщо ви пообіцяли покарати, то треба це зробити, наприклад, заборонити дивитися улюблений мультик. Інакше наступного разу не давайте заздалегідь порожніх обіцянок.
8. Мотивувати дитину на коректні вчинки. Заохочувати, хвалити.
9. Захищати дітей від агресивного зовнішнього простору, показувати, що ви для них — безумовна опора.
10. Не дозволяти незнайомим людям втручатися в моменти виховання, за деякими винятками, коли ви самі того просите.
11. Дотримуватися ієрархії, на яку ви самі погодилися. Тренер краще знає, як тренувати, вчитель — як підносити знання. Якщо ви не згодні з їх позиціями, шукайте таких професіоналів, які й для вас будуть авторитетами.
12. Зберігати власний соціальний статус.
АВТОР: Уляна Кулікова
Моя дитина
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
