Найстрашніше в кризі трьох років – бабуся.
Мама каже: «Мої діти такими НЕ були!». Її діти – це я і брат. А щоб я напевно засвоїла цю інформацію, вона каже мені це мінімум раз в день. При цьому Алісу бачить приблизно раз в тиждень. Взагалі, мені здається, нашій бабусі давно пора написати книгу «Мати», але через те, що Горький вже зайняв цю назву, то можна написати книгу «Мої діти».
Коли Аліса народилася і стала зригувати, то робила це дуже якісно, регулярно і на далекі відстані. І мама говорила: «Мої діти так не робили!». Це означало – треба з цим терміново щось робити. Що саме треба робити, вона кілька разів в день намагалася повідомити мені телефоном. Одним плечем я затискала трубку, іншим – двомісячну Алісу, що зригувала на кота, а головою хотілося стукати об стіну. Приблизно в п’ять місяців вона різко перестала зригувати без будь-якого втручання.
Потім одного разу Аліса передумала їздити в колясці. 30 хвилин їхала, а на 31-й починала ротом повідомляти, що, мовляв, все, досить, накаталась, тепер витягай і тягни мене на собі. Повідомляла голосно і практично матом. Мама, якій довелося один раз (!) погуляти з нами на 31-й хвилині такого перфомансу, сказала: «Мої діти такими були! З цим треба щось робити». Я знову нічого не зробила, через тиждень Алісу відпустило і вона стала любити коляску ще дужче.
Цей список можна продовжувати нескінченно – від зубів, до горщика – але я не буду, тому що я не така.
Зараз в Аліси криза трьох років, яка, по суті, виявляється тільки у двох речах, коли їй говориш: «Збирайся, підемо гуляти (або чистити зуби)». Вона каже: «Нєть!» – і твердо стоїть на своєму. Оскільки, я начиталася купу всього психологічного, то збирати її на прогулянку і чистити зуби у мене виходить без феєричних скандалів і істерик, єдине, не так швидко, як хотілося б. Але над цим працюю. Коли ж, раз в тиждень, вона виявляється у бабусі в гостях, звідки ввечері її забирає чоловік, то бабуся потім міряє тиск і глибоко дихає. А все чому? Тому що Аліса каже їй: «Нєть, не буду збиратися!». І бабуся, у якої таких дітей, природно, не було, до такої міри не знає, що з цим робити, що спочатку завзяте «нєть» перетворюється в класичну дитячу істерику і тремтить весь будинок.
Читайте також: Якщо малюк зайнятий – не чіпай його! Головний секрет щасливих дитини та мами
А потім мама неодмінно дзвонить мені й каже: «Це жахливо». А я кажу: «Пів року тому я купила тобі книгу. Прочитай з неї хоча б одну главу і тобі все стане зрозуміло, ти будеш розуміти, що саме треба робити». А вона відповідає: «Але ви ж такими були!». І дивиться на мене так, що стає очевидно – премія «Краща мати року» точно дістанеться не мені.
І ось мені цікаво, ми теж ТАКИМИ були? Чи просто у наших батьків пам’ять геть стерла все найжахливіше?
Автор Лєна Бел-Латрікс
Моя дитина
