Знаєте, що найважливіше можуть дати батьки дитині, крім самого життя? Ні, не досвід. Адже ми не можемо пережити всі ті ситуації, з якими доведеться зіткнутися нашій дитині. Та й світ невпинно змінюється…
Найголовніше, що батьки можуть дати малюкові – це підтримка. Ми повинні вселити в дитину думку про те, що вона важлива і цінна сама по собі, що вона потрібна нам такою, яка є, і що ми завжди на її боці. При цьому ми повинні хвалити дитину не за конкретні досягнення (“О, яка велика медаль! Молодець!”), а підкреслювати її старання і прагнення (“Я радий, що ти не побоявся виступити!”). Так ми формуємо впевнену в собі та сміливу особистість.
Але часто діти не отримують від нас тієї підтримки, на яку розраховують. І це вони можуть справедливо розцінити як зраду, в той час, як мама чи тато впевнені, що діють “на благо”.
Наведемо приклади:
1. Мама обіцяла забрати дитину з садка до обіду, але закрутилася і прийшла тільки ввечері. Начебто дрібниця, адже малюк під наглядом і зайнятий. Але йому прикро. І навіть якщо йому всього лише 3 роки, він може запам’ятати на все життя, як він плакав і чекав маму.
2. Батьки розкритикували дитячий малюнок назвавши його “безглуздим”, відразу розповіли, “як треба було”. Дитина образилася і перехотіла зовсім знову пробувати себе у творчості (згадайте приклад з “Маленького принца”).
3. Ніхто з батьків не зміг прийти до дитини на важливий виступ, тому що “були зайняті на роботі”. Неправильні фінансові зобов’язання важливіші за відповідальність перед своєю дитиною.
4. Мама вислухала скарги вчителя/вихователя і відразу ж накинулася на дитину з докорами. Але ж вона так сподівався, що мама захистить її від нападок і дозволить спочатку наодинці розповісти свою версію подій, перш ніж змушувати вибачатися.
5. Незнайомий дорослий відчитав дитину за “погану” поведінку у дворі (бачте, він занадто голосно сміється!), а мама підтакує: “А ну припини кричати! Вибачте, ми більше так не будемо”.
Іноді батькам здається, що роблячи так, вони “виводять” дитину з поганої ситуації, показують правильну модель поведінки або діють на благо (“якщо я не здам цю роботу, то не зможу оплатити йому додаткові заняття”, “якщо я його зараз не насварити, будуть думати, що мені все одно”).
Але якщо при цьому ми не встаємо на сторону дитину в конфліктній ситуації перш ніж розібратися в ній, якщо ставимо “благі” цілі вперед її потаємним бажанням і справжнім потребам, ми зраджуємо своє чадо.
Часом батьки й не згадають про те, що колись не дотримали обіцянку або насварили малюка, щоб догодити думці сторонніх. А дитина може запам’ятати це на все життя і, згодом це позначиться на її стосунках як з батьками, так і зі своїми дітьми.
Тому батьки, просимо вас, думайте що і яким тоном говорите своїй дитині!
